ЛИСТ АТЕЇСТУ

Цей лист, щоправда російською мовою, свого часу був написаний мною і відправлений близькій і вже досить літній людині, вільнодумні погляди якої вносили смуток у родинне коло. В листі я не стільки хотів переконати адресата в істинності буття Бога силою "потужних" і "наукових" аргументів, скільки зачепити совість, сколихнути серце і пробудити душу, яка за своєю природою і без того "є християнкою".

*      *     *

Лист атеїсту. Луцьк православний. Блог православного священика Вітаю Вас, шановний І.П.!

Вирішив зробити те, про що думав вже після поїздки в Ч., а саме – написати Вам листа. У ньому я не торкатимуся теми нашого сімейного життя і всіляких побутових питань, про все це Ви знаєте з інших джерел. Суть того, про що мені хочеться сказати, лежить в іншій площині, а саме – в площині світоглядній. Ви, напевно, добре розумієте, що деякі Ваші переконання, які, поза сумнівом, склалися в результаті певного життєвого досвіду, викликають у членів нашої сім'ї і зокрема у мене чималий жаль. Я маю на увазі Ваше так зване "невір’я". В зв'язку з цим, вважаю своїм моральним і просто людським обов’язком за посередництвом листування коротко обговорити з Вами питання "віри" і "невір’я".

Мені здається, І.П., що поверхнева віра, яка не має під собою міцної основи, нічим не відрізняється від такого ж поверхневого невір’я. Як правило, людина стає віруючою або невіруючою в результаті певного батьківського (у меншій мірі шкільного) виховання, загальноприйнятої ідеології (напр., комуністичної в СРСР) та інших чинників і життєвих обставин. Але кожен, віруючий чи невіруючий, повинен бути твердим в своїх переконаннях. Не сліпим, не впертим, а саме твердим. Я сподіваюся – Ви з останніх.

Про яку віру або про яке невір’я ми говоримо? Безумовно, про віру в Бога, в існування безсмертної людської душі і в релігійний сенс людського життя. Але буває віра якісно інша, наприклад, віра в неіснування Бога-Творця (світу, людини, якщо завгодно), у вічну смерть після життя і тому подібне. Вже виходячи з цього, я не можу назвати Вас невіруючим. Ваша віра нерелігійна, без-божна, але вона має місце у Вашому житті. Більше того, ця "віра не в Бога" лягла у фундамент Вашого світогляду і, безперечно, нелегко буде змусити Вас, людину бувалу і таку, що пройшла "вогонь, воду і мідні труби", перевірити цей фундамент на міцність. Але віримо у Ваше благородство і мужність, здатні не тільки воювати проти супротивників, але й стати на бій з ворогом істини, навіть якщо той знаходиться всередині нас самих.

Чи справді паралальні? Зараз перевіримо... Лист атеїсту. Коли Ви, ще будучи немовлям, вперше сказали "ма-ма", тим самим визнали насущну необхідність присутності віри у Вашому житті. Адже ви не наводили довідки, не робили порівняльний аналіз крові, щоб переконатися в істинності родинного зв’язку з людиною, якій вірою вручили себе, назвавши її "мамою". Також коли Вам в школі сказали, що паралельні лінії не перетинаються, Ви, анітрохи не сумніваючись, повірили в це недоказове твердження, в цю аксіому, на всі сто відсотків, і, звичайно ж, не малювали на асфальті кілометрові лінії, щоб переконатися в істинності постулату. Тому саме з віри комусь і в щось, а не з досвіду, зазвичай починається пізнання світу і взагалі всяке знання. А значить, віра потрібна кожній людині і Вам, шановний І.П., теж.

Але повернемося до питання про віру в Бога. Які ж чинники є визначальними в становленні людини як релігійної чи нерелігійної істоти? Звичайно ж і, ймовірно, в першу чергу це вище згаданий досвід: особистий і суспільно-історичний. Особистий досвід – річ хороша і навіть незамінна, але чи є він єдиним критерієм абсолютної істини?

Бувальщина про Гагаріна. Чув, що Гагарін після свого знаменитого польоту сказав, мовляв, я був у відкритому Космосі, Бога не бачив, значить – Бога немає. Вражаюча глибина думки, як Вам здається, І.П.? Але, все ж таки, нас з Вами такі аргументи не переконують, адже відомо з Писання, що "Бога ніхто ніколи не бачив" (Ін. 1, 18).

Якраз до діла нещодавно прочитав в журналі вигаданий, але повчальний діалог двох немовлят в утробі матері, які говорять між собою про те ж саме, що й ми з Вами, тільки в дещо інших термінах. Один з них віруючий, а інший невіруючий. А розмова була приблизно такого змісту:

Невіруючий: Слухай, брате, а ти віриш в Маму?

Віруючий: Так, звичайно. Я упевнений, що вона існує і ми з тобою коли-небудь побачимо її.

Розмова двох немовлят про віру в Маму. Н: Яка нісенітниця! Ніякої Мами немає, та й звідки їй взятися? І взагалі, ніхто не може підтвердити її існування, адже звідти ще ніхто не повертався! Але якщо вже ти віриш у неї, то скажи, де вона на твою думку?

У: Вона навколо нас і ми в ній. І хоча я її не бачу, проте відчуваю її тепло і відчуваю, як вона нас гладить. А коли всі звуки навколо затихають можна почути, як вона співає нам колискову.

Н: Повна маячня! Може ти ще й віриш у те, що існує життя після народження і що потім ми ходитимемо на двох ногах і харчуватимемося через рот?

У: Так, я у все це вірю! Хоч і не можу тобі довести, але знаю і відчуваю, що це так. Я вірю, що є любляча Мама, з якою ми обов'язковою зустрінемося після народження, і тоді у нас почнеться справжнє і повноцінне життя!

Ось яка, виявляється, цікава штука досвід!

Спроба подивитися на Бога через мікроскоп не вдалася... Ох вже це хотіння людини все побачити на власні очі, промацати, зважити і підігнати під який-небудь шаблон з системи особистих понять про існуюче, вмістити в свою маленьку розумову коробочку! Ох вже це безумне бажання подивитися на Бога через мікроскоп! Для багатьох чуйних душею людей достатньо уважно вдивитися у гармонію і красу, що існує у Всесвіті, щоб побачити у всьому цьому всемогутню руку Творця. Для таких і маленька сніжинка, і світила небесні, і кожен листочок на дереві розповідають про Премудрого. Богослів'я стверджує, що це є природний досвід богопізнання.

Але чомусь дволикий досвід приводить одних до пізнання свого Творця, а інших до Його заперечення. На мій погляд, позиція останніх нечесна. Адже якщо вони не мали в особистому житті досвіду пізнання позамежного, то як можуть стверджувати, що такий досвід неможливий взагалі? Я, шановний І.П., ніколи в житті не бачив зеленого зайця, але якщо мені приведуть аргументи на користь його існування і скажуть, що таке звірятко водиться на Зелені зайці на грані винищення атеїстами. острові Чунга-Чанга і занесене в Червону книгу, думаю, я заперечувати не стану і свої сумніви залишу при собі. Тому більш чесна позиція агностиків, які кажуть: "Не знаю".

Наважуюсь стверджувати, що знаю особисто немало людей, що мали досвід пізнання позамежного світу, до яких відношу і себе самого. Хтось з них бачив на власні очі явища, які неможливо описати якими-небудь науковими формулами. Іншим було дано відчувати, сприймати слухом, нюхом. Ми називаємо такі явища чудесами, тільки одні з нас у них вірять, а інші їх заперечують. Я навіть не намагатимуся переконати Вас в реальності явління сили Божої, або ж дії ангельського (чи демонічного) світу в нашому житті, що й розумію під словом "диво". Адже суща правда, "якби хто і з мертвих воскрес, не повірять" (Лк. 16, 31). Але запевняю Вас, що переконання глибоко віруючих людей ґрунтуються зовсім не на баченні чудес. Віра, що спирається лише на чудеса, – не тверда віра. Пригадаєте історію виходу єврейського народу з Єгипту: скільки чудес не виявляв їм Бог через Свого пророка, стільки ж разів вони впадали в маловір’я і навіть ідолопоклонництво. І таких прикладів в Писанні багато. Не менше їх можна знайти і в людській історії взагалі.

В зв'язку з цим можна сказати про історичний (назву його так) досвід пізнання Бога. Я говорю про явління Божественного Промислу, а значить і Бога, в різних формах, в різних ситуаціях і в різні часи нашої історії. Уважний погляд і внутрішня інтуїція вказують на явління Божественної сили в певних історичних ситуаціях окремим народам, групам людей або конкретним історичним особам. Зокрема це можна спостерігати у відомих військових конфліктах, які мали місце в історії людства. Але не сьогодні нам говорити про це детально. Лише завершу цей абзац цитатою: "Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили і увірували" ( Ін. 20, 29).

Всеозброєність людська. Пам'ятаєте слова нелюбимого Вами Достоєвського про те, що диявол з Богом бореться, а поле битви – серця людські. З цим я погоджуся, але з однією обмовкою: людина – не простий спостерігач у цьому конфлікті. Християнство стверджує, що їй неможливо в цій ситуації вибрати позицію нейтралітету. Хоче цього людина чи ні, вірить чи сумнівається, вона – активний учасник цієї невидимої боротьби. Але погодьтеся, що воювати значно зручніше з розплющеними очима. Я натякаю на богоодкровенну Релігію, яка відкриває людині очі на явища духовного світу і зодягає її у всеозброєння для досягнення перемоги в цій нелегкій боротьбі. В реальності такої боротьби будь-яка людина переконається, лише почавши уважніше відноситися до своєї віри (або невір’я), заглядаючи в глибини власної душі, відкидаючи всяку нещирість і лукавство перед Сущим і самим собою. Тільки так, і не інакше.

Для того, хто стикнувся в своєму житті із світом духовних явищ, з'являється не тільки можливість увірувати в нього, але й відкрити для себе світ нових, метафізичних, духовних відчуттів і насолод. Практично всі розумно і по совісті віруючі люди мали такий досвід. В їх числі і моє недостоїнство. А тому я не розумію і відкидаю нападки матеріалістів, які з піною в роті намагаються довести, що духовні переживання суть одного роду з естетичними відчуттями. Скажу від імені всіх тих, в чий город кидають камінь. Почуття естетичного захоплення від споглядання витворів мистецтва, явищ природи і тому подібне мені знайомі. Крім того, мені хоч в малій мірі, але все таки знайомі відчуття духовного порядку. Анітрохи не сумніваючись стверджую: це якісно різні явища. Тому спроби безбожників пояснити явління духовного світу – це ні що інше, як марення сліпонародженого, який стверджує, що не існує ні світла, ні кольору.

І я хочу розмножуватися! - каже плюшевий мікроб. Але є й інший підхід до проблеми віри і невір’я, який торкається питання про сенс людського життя. Якраз тут повною мірою виявляються серйозні недоліки "віри у вічну матерію". Бачте, І.П., ця віра рішуче не здатна наповнити життя людини сенсом. Таким Сенсом, який би виявився більш досконалим, ніж сенс існування, наприклад, сонечка (є така комаха). Адже в чому бачить сенс свого існування атеїст або байдужий? Звичайно ж – в продовженні роду! Ви не повірите, але згадана нами комаха має таке ж обґрунтування сенсу свого буття. І австралійський качконіс, і той же заєць з острова Чунга-Чанга, і собача блоха, і навіть паличка Коха – всі єдині в своєму прагненні до продовження роду. Тому бажання залишити після себе потомство не робить життя людини більш осмисленим.

Які б "аргументи" не приводили матеріалісти на користь осмисленості людського життя, вони не здатні витримати і щонайменшої серйозної критики. У цьому згодні і релігія, і філософія, і здоровий глузд. Як не вихваляй досягнення науки, технічного прогресу, філософської думки тощо, все це перетворюється в ніщо, в математичний нуль для людини, буття якої обезсмислюється перед лицем смерті – небуття. Чи була людина, чи не Матеріалізм не знає поняття Подвигу... була, мудра була чи нерозумна, багата чи бідна, герой чи зрадник – яка різниця, якщо свідомість знищена. Навіщо, І.П., воювали Ви й інші захисники Вітчизни, ризикуючи життям і часто віддаючи його за життя своїх нащадків? Яка різниця, жити чи не жити, якщо всеодно вмирати? Ваша матеріалістична віра передбачає тільки одну відповідь – ніякої різниці. Матеріалізму більше нічого сказати. Ніякого сенсу в бутті людини бути не може, адже у неї навіть немає свободи вибору, тому що все, що існує у всесвіті, зокрема людство з його амбіціями і мріями, подвигами і зрадами, життями і смертями – всього лише результат хаотичного руху елементарних частинок, продукт перетворення одного виду енергії в інший. Немає сенсу життя, немає свободи вибору, немає в кінці кінців ні добра, ні зла... Страшна і моторошна, повна прихованого відчаю віра!

Не витримуючи нищівних ударів здорового глузду, матеріалізм в своїй агонії шукає опори в науці. Але, знову ж таки, безуспішно. Проблема полягає в тому, що предмети вивчення науки та релігії лежать в різних областях людського пізнання і сприйняття. Предмет науки – матерія та енергія, що існують в часі і просторі. За рамки цих категорій наукове пізнання вийти не здатне, воно ними обмежується. Релігію ж не цікавлять ці питання, предметом її досліджень є не Всесвіт, не похідне, а швидше первісне, тобто першопричина – Бог. Тому ніяких суперечностей справжньої науки і справжньої релігії не немає і бути не може, вони говорять про різні речі на різних мовах, у тієї й іншої свої методи і принципи пізнання власного предмету. Ці суперечності існують лише в потьмарених невір’ям розумах, а не в об'єктивній реальності. Крім того, часто вони штучно створюються зацікавленими особами і групами осіб.

Безбожна пропаганда ХХ століття переконувала людину в тому, що, мовляв, усі видатні вчені були атеїстами. Найімовірніше, ця брехня поширювалась зловмисно і навряд чи була проявом неуцтва. Насправді, всьому світу відомо про щиру віру в Творця таких відомих осіб як Декарт, Ньютон, Пастер, Флемінг, Ломоносов, Пирогов <...> і багато інших. <...> Віра в Бога допомогла Павлу Флоренському прославитися як видатному вченому, філософу і православному священику-богослову. З вірою в Бога Валентин Войно-Ясенецький написав наукові праці з гнійної хірургії, якими в медицині користуються до цього дня; будучи православним єпископом отримав в 1944 р. Сталінську Премію 1-го ступеня і прославився в православному світі як свт. Лука, єпископ Кримський. Зверніть увагу, <...> останні згадані нами особи були, як бачимо, глибоко релігійними освіченими людьми. І це в атеїстичний час в СРСР! І прикладів таких людей ажніяк не мало. Може й не дарма кажуть, що невеликі ковтки науки віддаляють від Бога, а великі наближають до Нього.

Ось стою біля дверей і стукаю, - мовить Господь Ісус Христос. Суперсучасна піктура. Дорогий І.П.! Нашій сім'ї і моєму неуцтву буде дуже втішно, якщо ці декілька рядків наштовхнуть Вас на спасительні роздуми про сенс життя і призначення людини і змусять Вас переглянути свої колишні переконання відносно віри релігійної і віри у вічну смерть. Втім, в цьому я не покладаюся ні на свій лист, ні на Вас особисто, а лише на Того, Хто Сам дає знання про Себе. Але для цього необхідно переступити через свою гординю, безглузду боязкість і звернутися до Нього з проханням відкритися улюбленому Ним своєму розумному створінню, маючи незмінне бажання пізнати істину і тверду рішучість підкоритися їй. Знаю, що Ви на це здатні. Зробіть сьогодні ж те, чого можна не встигнути зробити завтра!

Пробачте, якщо мій тон або що-небудь з написаного Вас образили. <...>

*      *     *

І.П. так і не встиг закінчити життя віруючим християнином, хоч і був хрещений в дитинстві. Він не називав себе атеїстом і просив поховати його за православним обрядом.

Та хіба такої зустрічі шукає Небесний Отець зі своїми блудними дітьми?..

Хто не думає про кінець, помилиться напочатку...

Дещо з обговорення «Листа» на форумі  >>>
«Письмо атеисту» на русском языке  >>>

0 коментарі: