"Старці" у всесвітній літературі

Бердник Олесь Павлович, письменник-фантаст. Фото з сайту fandom.rusf.ru Маю звичку час від часу слухати радіо. Четвер, 10 з лишнім годин ранку – саме той час, коли можна увімкнути радіоприймач і налаштувати його на 91,5 УКХ (буржуї пишуть FM :), щоб послухати «Не останній день» Романа Коляди. Я, будучи людиною малограмотною слабо знайомою з високою і не дуже літературою, з вчорашньої передачі відкрив для себе нове українське ім’я, на думку багатьох – ім’я світового масштабу, – Олесь Бердник.

Не читав я «Зоряного корсара» і не знайомий з вченням про «духовні нації», отже не можу дати жодних оцінок творчості та філософських ідей Бердника. Не піддаю сумніву твердження про те, що ця людина – видатний письменник-фантаст і блискучий мораліст-мислитель, але вже в тому, що він шукав перли філософської мудрості і духовних практик в надрах Індії і Тибету, вбачаю чималі розбіжності між ним і… мною, пробачте за таке недолуге порівняння. Я, недалекий, черпаю поживу для душі переважно з Євангелія і з усього різноманіття духовних скарбниць, ним породжених.

Не знаю, чи доречно, але якось на форумі я висловився на тему «старці в інших релігіях». Процитую самого себе:

То, что во всякой религиозной группе есть авторитетные «наставники», «гуру», «старцы» (назовите как угодно) – кажись, нормальное явление. Они должны быть даже в безрелигиозном обществе (если такое бывает), во всяком племени. Подразумевается, что эти люди наиболее преуспели в той или иной религиозной практике и достигли такой высоты познания Бога, себя и законов бытия, которая возводит их в соответствующий ранг «мастера» или «учителя» и дает нравственное (а может и юридическое) право наставлять других.

Но в разных религиях разные критерии понимания того, действительно ли человек достиг духовных высот или нет. Исходя из православного вероучения и пользуясь инструментарием нашей многовековой аскетики, могу признать за нехристианскими «учителями» статус некоего «мудреца» (наверное, в рамках конкретной социальной группы). Но лишь в православном христианстве возможно явление «богопросвещенного и богоносного мудреца», то есть собственно «старца».

«100 великих людей», книга така.Так ось, один з гостей, запрошених на згадану нами передачу зауважив, що, мовляв, ім’я Олеся Бердника можна поставити в один ряд з іменами таких видатних вселенських учителів людства як Будда, Конфуцій, Христос (!?!) тощо.

Сталося так, що я прочитав книжку «100 великих людей», одну з великої серії. Більше половини з того, що прочитав, я вже не згадаю, але зараз не про це. Великодушний автор книги удостоїв Ісуса Христа "почесного" третього місця в переліку "великих", перше і друге місця віддавши відповідно Магомету та Ісааку Ньютону (наскільки пам’ятаю). Такий стан справ не сподобався видавництву, яке вочевидь здійснювало переклад і друк даної книги, і тому в неї були внесені, imho, не дуже переконливі зауваження, що автор чомусь намагається принизити Христа і редакція "умиває руки". Як на мене, позиція автора чесна. Вся справа в критеріях, які застосовуються у подібних задачах. Адже Христос – не "старець", не "один з великих", Він інший, Він – Христос. І роль Його в історії людства інша… А взагалі, скажу я вам, Господь Ісус Христос не входить і до TOP-10 "кумирів" пересічного християнина. Тому третє місце – це мабуть-таки гарний жест людини широкого серця ;)

Стівен Едвін Кінг, письменник-фантаст. Фото з Вікипедії І знову повернуся до радіопередачі. Гостя програми (імені не пам’ятаю, але реально крутий філософ) кілька разів провела паралелі між Бердником і майстром жанру хорор (англ. horror, людською мовою – жах) Стівеном Кінгом. Не знаю, на скільки вдалим може бути це порівняння, бо до творчості останнього у мене помірно-негативне ставлення. Свого часу я прочитав, мабуть, більше десятка книжок Кінга і маю певне уявлення про його писанину. По мірі свого воцерковлення я вловив деструктивний характер такої макулатури, тому одного прекрасного дня торжественно спалив свою колекцію книжок Кінга на своєму городі. За компанію горіли «Бхагават-Гіта як вона є» (зараз шкодую, гарні там були картинки :))) і ще якісь речі, про які вже мабуть не згадаю.

«От було б кумедно, якби…» – така думка шарахала по голові Стівена Кінга і народжувалася у світ нова його книга. Мені важко знайти бодай якісь серйозні обґрунтування того, що це "кумедно" може перетворитися на серйозну філософію, тим більше, що сам Кінг охарактеризував свою творчість як белетристику. Безумовно, і в бочці дьогтю можна знайти ложку меду. У автора є цікаві образи та ідеї, але загалом – гра на ницих людських схильностях.

Дерево пізнається по плоду. Деякі сторінки біографії Стівена Кінга з Вікіпедії (щоправда, їх достовірність треба перевіряти):

  • Коли в Канзасі почали відбуватися реальні випадки стрілянини в школі, у малолітнього злочинця, що убив трьох своїх однокласників, знайшли видання книги Кінга «Лють», після чого сам автор вирішив вилучити книгу з продажу.
  • Дочка Кінга Наомі одружилася на чорношкірій жінці на ім'я Тандека, що працювала шкільною вчителькою теології. Весілля відбулося в червні 2000 року.
  • Кінг лікувався від алкогольної та кокаїнової залежності.
  • Кінг не користується мобільним телефоном. Можливо, причини цього розкриваються в романі «Мобільник» (2006).

Ось такі пироги, друзі.

І чужому навчайтесь і Христа не цурайтесь ©.

0 коментарі: