“Рад бы в рай, да грехи не пускают” мовою музики

Мабуть нас не повинен дивувати той факт, що нерідко прослуховування музики викликає у людській свідомості різноманітні асоціації. В особливо обдарованих людей музика асоціюється навіть з конкретними кольорами. Принаймні вона повинна викликати якісь переживання на рівні емоцій, інакше не знаю для чого взагалі її слухати.

Надибав я в і-неті відеофрагмент з записом якісного виконання на гітарі одного твору Бенжаміна Бріттена. “Цікаві інтонації несе в собі твір” – подумав я. “Рад бы в рай, да грехи не пускают” – мовила дружина. І скажу я вам, що краще охарактеризувати настрій твору неможливо. Але такою є тільки перша частина, точніше перші 3:00 хв. Далі, десь до 4:30 хв. переломний момент, після якого йде тихе, але  радісне, просвітління вже до самого фіналу. Сумбур і диссонанс переходять у гармонійну розв’язку. Закінчується твір домінантою.

“Рад бы в Рай, да грехи не пускают”

Мені здається, що ця музика вцілому – як нелегке життя людини, пересічного грішника, який дивом вирвався з тенет суєтності, грішив і падав, але стільки ж разів вставав і йшов далі, боровся зі злом в собі й ледве рятувався від повного відчаю, але Той, на Кого уповав грішник, незримою рукою вів по житті поки не привів до тихої пристані.

А ще фінальна частина перекликується у мене з традиційними наспівами нашої церкви, себто східної, православної.

Можливо у когось виникнуть зовсім інші асоціації?

0 коментарі: