5 думок про Воскресіння

5 думок про воскресіння. Луцьк православний. Блог православного священника.

Думка 1: «про сенс життя в перспективі вічного особистісного буття»

Розмову про Воскресіння можна перевести в іншу площину, а саме в ту, у якій людство шукає відповідь на головне запитання всіх часів і народів, – запитання про Сенс людського життя. Той, хто не інакше як дивом зумів вирватися з круговороту життєвої суєти і змусив себе, за словом філософа, «перш за все, зупинитися, зосередитися і ні про що не клопотати», може досягти успіху в пошуках відповіді на це запитання.

Нелегкий для серця і розуму шлях належить пройти шукаючому. Тільки справді самовідданий, цілеспрямований і щирий успішно завершить плавання і досягне очікуваного берега спасіння. Іноді людині не доводиться особливо шукати, але в певних життєвих обставинах, зісланих Провидінням, у неї, майже буквально, в муках народження являється на світ відповідь на запитання про Сенс.

Як би там не було, але ключ від головних дверей, за якими знаходиться відповідь, людина отримає лише зіткнувшись з іншим одвічним питанням і вирішивши його. Дилема формулюється так: «Людина! Що чекає тебе: вічна смерть чи вічне життя?» Схилившись до першого і отримавши ключ, людина знаходить за таємничими дверима вічне ніщо, яким намагатиметься наповнити залишок свого життя, очікуючи того моменту, коли це ніщо стане наділом його вічності. Повіривши в життя і отримавши надію, людина відкриває двері й знаходить Світло, а в цьому Світлі їй вже неможливо не впізнати Того, Хто сказав: «Я є Шлях і Істина і Життя».

Думка 2: «про неповноцінність самостійного життя душі»

Світло, воно ж є Християнство, в своїй первозданній чистоті завжди було незрозумілим і неприйнятним для світу. І не тільки було, але й є, і буде, оскільки воно невідсвітнє, тобто «не від світу цього». Християнство є шлях для особистості, зверненої до вічності.

У запереченні християнських істин людство неминуче впадає в крайнощі. Древні філософи і гностики дорікали християнству за надмірне шанування людського тіла. Сьогоднішня нефілософська попса дорікає за протилежне: мовляв, навіщо воно, це християнство, так не любить "безцінну основу" людської істоти, тобто плоть?

На щастя і насправді ситуація зовсім інша, оскільки християнство дарує людині, яка вдивляється в життя, не призму ідеології, а здатність виявляти саму суть речей. Тому лише християнин бачить людину цілісною духовно-плотською істотою.

Людська свідомість безсмертна, вона невмируща, і людина жива навіть тоді, коли останки її плоті вкриті багатьма шарами літосфери. І ми називаємо це життям душі. Але Божественною правицею визначено, щоб людина отримала більше. Адже душа в тілі – не птах у клітці, і плоть – не окови для духу, але одне й інше разом – іпостась. Тому до вічності Бог призвав усю людину, цілісну і неподільну.


Думка 3: «про віру у воскресіння в історії й доісторії»

Дивно, але людина, з тієї хвилини як усвідомила себе такою, знала про себе все. Віддаючи землі тіло вона розуміла, що це ж тіло буде відтворене Всевишнім. «Та я знаю, що мій Викупитель живий, – говорить Іов, – і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі...»

Очікування всезагального воскресіння, а ніщо інше, було тією рушійною силою, яка заклала фундамент людської культури. Не одне лише розвинуте почуття прекрасного і не пустий ентузіазм творили кромлехи-стоунхенджи та інші чудеса мегалітичної культури. І не жорстокість тирана руками рабів будувала неповторні піраміди-усипальні. І зовсім не дозвілля посувало напівголодну людину займатися складним настінним живописом. Але у всьому одне чаяння, одне сподівання – воскресіння людини для вічної вічності.

Думка 4: «про воскрешених і Воскреслого»

Людству відомі випадки повернення до життя вельми мертвих людей. Таке траплялося в часи дуже давні; у Новому Заповіті вдосталь можна знайти оповідань про воскрешення Ісусом Христом, а потім і апостолами, різних людей "на підтвердження воскресіння всіх людей"; трапляється це і в наш новий вік. Це факти, і доводити їх неможливо і не потрібно за визначенням.

Але якщо з волі Бога покійники повертаються до життя, – запитаю я себе, – то чи є який-небудь особливий сенс у воскресінні Христовому? Чи є у ньому якісна відмінність? Є! – відповім я собі і не помилюся. Адже кожен з нас, нехай навіть такий, що помер і повернувся до життя, – "небіжчик у відпустці" в недалекій перспективі. Воскрешені повставали з тління щоб знову померти. Але не так Христос.

Воскреслий волею Отця і силою власного божества, Він вже не підвладний тлінню, жало смерті вже не може Його торкнутися, але Він – «первісток з померлих», перший з тих, хто воскрес у вічність. О диво! Плоть людська повстає для нетління, підноситься з Єлеону в інші світи, щоб сісти праворуч Бога. Але якщо Він – "перший", повинні бути і наступні.

Думка 5: «про себе самого»

«Кожен з нас переживе смерть Сонячної системи, кожен з нас більш безсмертний, ніж метагалактика», – сказав нещодавно відомий батюшка. Суща правда, та не для всіх радісна. Хоча вічність і приготована всім, але "якість" цієї вічності буде не для всіх однаковою, адже її, певною мірою, визначає сама людина вже тут і зараз.

Бог обіцяє мені вічність, але не обіцяє завтрашнього дня.

Чи є у мене бажання цієї вічності?
Чи готовий я до її сприйняття?
Чи не сьогодні здійснюю політ?
І чи не час скидати баласт?..

*     *     *

P.S. Все це було написано дещо раніше. Сьогодні ж я готовий подискутувати з самим собою стосовно деяких тез (я ж бо намагаюсь завжди бути відкритим до діалогу з самим собою :). Хоча загалом залишаюсь вірним основній ідеї. І Вам раджу.

То же самое на русском языке + сноски  >>>

0 коментарі: