Молитва за заблудлих

О здравіи заблудших, заблуждших і заблудлих. Це була остання крапля…

Одна набожна людина, моя знайома, нещодавно в котрий раз відвідала один з православних монастирів десь у Закарпатському регіоні. Монастир, як я зрозумів, з розряду таких, що не дружать з мнимими і реальними благами цивілізації, а науково-технічний прогрес поблажливо поставився до насельників і не торкнувся їхнього побуту жодним чином.

Як зазвичай знайома хотіла подати на проскомідію (це ввідна частина Літургії) записки з іменами близьких людей. І яке діло було б мені до всього цього, якби справа не торкнулася мого похресника, ім’я якого зокрема вона хотіла подати на службу. Хлопцю дев’ять років, справді дитяча і світла душа, яких тепер не часто зустрінеш.

Він поститься? – запитала людина за свічним прилавком.
Та ніби ні, – розгублено відповіла знайома.
А телевізор дивиться?
Дивиться, – була відповідь.
Ну, тоді його треба поминати як "заблудшого".

Тепер мати хлопця вагається: а чи можна за сина подавати записку на літургію, чи, можливо, лише на молебні?

О Господи! Доки напівграмотні дикуни, що наповнили скити, монастирі і лаври, будуть калічити людські долі? Доки попи́ на парафіях своєю байдужістю будуть культивувати нові сорти народного невігластва і віроповчальних збочень?...

Хух… Давайте спробуємо спокійно розсудити. Справді, є традиція до імен в записках "о здравії" та "об упокоєнії" додавати різні епітети. Але які саме і який у всьому цьому практичний смисл? Пишу свою думку, без всякої довідкової літератури.

Якщо ми хочемо, щоб священик пом’янув ім’я людини хворої або подорожуючої не просто в ряду інших імен на проскомідії, але окрім цього прочитав окремі прохання і молитву за цю людину і саме з цього приводу, в такому випадку ми додаємо до імені (зліва) відповідники "хвор." ("болящ.") або "подорож." ("путеш.") і обов’язково замовляємо відповідний молебень. Священик, в свою чергу, включить в число інших прохань на літургії і прохання за хворого чи подорожуючого або/і відслужить молебень до чи після літургії, де будуть прочитані вказані в записках імена. Якщо молебень не замовляється – відповідно, потрібні прохання і молитву батюшка не прочитує, а значить епітети "подорож." і "хвор." в такому випадку не більше, ніж декорація.

Часом пишуть "млад.", "отрок.", "дев." тощо. Вважати такі додатки обов’язковими не бачиться можливим. Хоча, якщо парафія не надто велика і настоятель добре знає всіх своїх прихожан, то такі епітети можуть підказати священику за яку дитину і з якої сім’ї подали записку. От і вся філософія.

Додаток "імен." або "тезоім." біля імені очевидно повинен вказувати на те, що людина в цей день чи, можливо, на тижні відзначає день свого тезоіменитства (іменини), інакше кажучи святкує День свого небесного покровителя або, як ще кажуть, День Ангела. Зовсім недоречним видається використання цих епітетів у Дні народження, які в народі помилково називають "іменинами". Помітивши в записці ім’я з таким додатком, священик при бажанні і можливості може пом’янути його в одному з прохань під час богослужіння і на загал привітати іменинника після служби, якщо на парафіє існує такий звичай, але він зовсім не зобов’язаний до цього.

Цікавим видається додаток "скорб.". Проте, він позбавлений будь-якого підґрунтя. З огляду на те, що Христос сказав: «В світі матимете скорботу» (Ін. 16:33), а за словом свт. Григорія без скорбот може спастися лише людина слаба на голову, усі ми в тій чи іншій мірі "скорб." і писати про це в записках не потрібно. Якщо є необхідність, попросіть у батюшки його молитов в приватному порядку. Те ж саме стосується додатків "озлоб.", "стражд.", "нужд." тощо.

А шедевр народної глупості та пастирського недогляду – це безумовно "заблуд.". Переконаний, що навіть серед тих, хто полюбляє нагороджувати цим слівцем своїх ближніх, немає єдиного розуміння того, що ж воно все-таки означає. Хто ж він такий, цей "заблудлий"?

Може це людина, що не хрещена у православ’ї? Тоді її ім’я ажніяк не можна згадувати на проскомідії і амінь тут. Питання про те, чи можна це ім’я поминати на молебнях, спірне, проте деякі священики бачать такий варіант можливим.

Якщо "заблуд." – це людина хрещена, але така, що перейшла до іншої конфесії, то даний випадок аналогічний до попереднього.

У випадку, коли "заблуд." – людина хрещена і принаймні номінально православна, ніхто не уповноважив вас називати її "заблуд’ом", "приблудою" і т.п., тим більше в записках на богослужбове поминання. Ви маєте повне право обмежитись написанням імені такої людини в записках без всіляких образливих додатків.

І, нарешті, якщо "заблуд." – це людина, яка голосує на виборах "не за того кандидата", яка має кредитну картку та номер платника податків, яка дивиться телевізор і харчується не так як ви, то повний і остаточний "заблуд." той, хто подає такого роду записку, а також той хто її приймає і зачитує, не упускаючи додатків. Хто уповноважив вас раніше Суду Божого розділяти православних християн на овець і козлів? «Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він устоїть, бо має Бог силу поставити його» (Рим. 14:4).

Я сподіваюсь, що це безчинство закінчиться принаймні тоді, коли в записках стануть писати імена "заблуд. митрофорних протоієреїв" та "заблуд. єп., митр. і патр.".

1 коментарі:

filokalos сказав...

"Я сподіваюсь, що це безчинство закінчиться принаймні тоді, коли в записках стануть писати імена "заблуд. митрофорних протоієреїв" та "заблуд. єп., митр. і патр.".

Не закінчиться. У мене, наприклад, в Почаєві запитали "а они православные? В Киевский Патриархат не ходят?"
Зазадравная записка начиналась так" О Здравии
Патриарха Варфоломея, Архиепископа Иеронима..."
Я гадаю, подальший коментар зайвий.
Було б смішно, якби не було так сумно....